Стратегічне планування національного розвитку: міжнародний та вітчизняний досвід. Частина I. Міжнародний досвід стратегічного планування

Abstract

У статті розглядаються питання стратегічного планування національного розвитку, при цьому у першій частині проаналізовано міжнародний досвід, а дослідження стану вітчизняного стратегічного планування подано у другій частині. У першій частині статті наведено огляд законодавчого підґрунтя стратегічного планування у США, Великій Британії, Канаді та ЄС, а також міжнародний досвід розроблення стратегій національного розвитку та стратегій сталого розвитку у країнах ЄС. При цьому значну увагу приділено процесу стратегічного планування, встановленню системи показників для моніторингу національного розвитку, які є необхідними для оцінювання інтервенцій, стратегій і програм. Висвітлено, як країни ЄС застосовують партисипативний підхід до визначення цілей, упроваджують цифрові технології у процеси моніторингу та визначають вимоги до оцінювання стратегічних документів. Показано, що процес планування у країнах ЄС ураховує принципи менеджменту, що ґрунтується на результаті (насамперед щодо теорії змін) та на доказовій базі. Встановлення цілей базується на дослідженнях національної специфіки розвитку, партисипативно визначених суспільних потребах та положеннях довгострокової візії бажаного майбутнього стану держави. Завдання стратегій національного розвитку з відповідними показниками чітко підпорядковані цілям. Стратегія національного розвитку (або сталого розвитку) будь-якої країни надає орієнтири для інших середньострокових стратегій, програм і бюджетного процесу на середньострокову перспективу. Від визначення цільових орієнтирів, розроблення програми, встановлення системи завдань і заходів з визначеними показниками й оцінювання попередніх стратегій розвитку багато в чому залежать спрямованість і темпи подальших перетворень у кожній країні. Майже всі стратегії розвинених країн містять цифрову модель моніторингу. Вивчення динаміки показників, встановлених як цільові орієнтири у стратегічних документах розвинених країн, аналіз звітності та її публічна презентація, практики висвітлення досягнень у засобах масової інформації свідчать, що здійснення відкритого громадського моніторингу стану виконання зобов’язань урядових інституцій щодо реалізації стратегії національного розвитку є однією із головних ознак демократичного суспільства.